ПРО ЗЕМЛЮ НАШУ

Кілько світа, тілько й дива.

Було це тоді, як не було ще ні неба, ні землі, а було тільки синєє море, серед котрого на білому камені стояв високий зелений явір.

А на тому явороньку радились три голубоньки. Раду радили, як світ наш сновати-творити.

І вирішили вони з самого дна синього моря дістати та й посіяти дрібного пісочку — то й стала чорна наша землиця.

А ще з дна дістали вони та й посіяли золотого каменю — то стало блакитне наше небонько та світле Сонечко, став ясний місячик та дрібні зірочки.

З тих пір і ходить наше Сонечко по небу — то вгору, то в долину, то в рожу, то в калину. Грає, тішиться Сонечко на радість нам і кінця краю тому ходу нема та й не буде.

А ми шануємо його, співаємо хвалу йому — Сонцю нашому Ясному й Великому.