« Уƒ–”√ќѓ —“ј“≤
Ф—≥мони де Ѕќ¬”ј–
...
Ујнатом≥¤Чце дол¤Ф,Чказав ‘рейд. « його висловлюванн¤м перегукуютьс¤ слова ћерло-ѕонт≥: У“≥лоЧце загальн≥стьФ. ≈кзистенц≥¤ одинична через под≥л екзистант≥в: вона про¤вл¤Їтьс¤ в аналог≥чних орган≥змах; отже, зв'¤зок онтолог≥чного ≥ сексуального матиме своњ пост≥йн≥ стосунки. ¬ певну епоху техн≥чн≥ засоби, економ≥чна ≥ соц≥альна структури певного колективу в≥дкривають ус≥м своњм членам один ≥ той же св≥т Ч так виникають пост≥йн≥ стосунки м≥ж сексуальн≥стю ≥ соц≥альними формами.
т.1, с.62
...
¬аганн¤ чолов≥ка м≥ж страхом ≥ бажанн¤м, м≥ж побоюванн¤м опинитис¤ в полон≥ некерованих сил ≥ прагненн¤м заволод≥ти ними майстерно змальовано у м≥фах про ÷ноту. ¬она, ¤коњ чолов≥к то страхаЇтьс¤, то жадаЇ або нав≥ть вимагаЇ, у¤вл¤Їтьс¤ найвик≥нчен≥-шою формою ж≥ночоњ таЇмниц≥. ќтже, вона водночас ≥ бентежить, ≥ зачаровуЇ. «алежно в≥д того, чи в≥дчуваЇ себе чолов≥к розчавленим силами, що його оточують, чи погордливо вважаЇ себе здатним подолати њх, в≥н в≥дмовл¤Їтьс¤ од нењ або вимагаЇ, щоб його дружина була незайманою. ¬ перв≥сних сп≥льнотах, у ¤ких владарюЇ войовнича ж≥нка, гору беруть страхи. ќтож сл≥д
; позбавл¤ти цноти наречену до шлюбноњ ночи. ћарко ѕоло, згадуючи про т≥бетц≥в, запевн¤в, що Ужоден з них не хот≥в брати шлюб з невинною д≥вчиноюФ. ≤нколи цю в≥дмову тлумачили в такий спос≥б: чолов≥к не хоче дружини, котра до цього не збуджувала чолов≥чоњ хот≥. јрабський географ ≈ль Ѕекр≥, розпов≥даючи про слов'¤н, св≥дчив: Уякщо чолов≥к одружуЇтьс¤ й ви¤вл¤Ї, що його дружинаЧ незаймана, в≥н докор¤Ї њй: Уякби ти була чогось варта, чолов≥ки кохали б тебе, й один з них позбавив би тебе цнотиФ. ѕот≥м в≥н проган¤в њњ й розлучавс¤ з нею.т.1, с.161
...
ћ≥ж ≥ншим, дуже багато ж≥нок надто прив'¤зан≥ до спогад≥в про своЇ дитинство. ∆≥ноча л≥тература Ч це, по сут≥, рел≥г≥¤. ¬ чолов≥чих автоб≥ограф≥¤х дитинство пос≥даЇ загалом лише другор¤дне м≥сце. ∆≥нки, навпаки, обмежуютьс¤ часто розпов≥ддю про своњ дит¤ч≥ роки, котр≥ Ї особливим матер≥алом њхн≥х роман≥в та опов≥дань. ∆≥нка, ¤ка розпов≥даЇ про себе подруз≥, коханцев≥, майже вс≥ ≥стор≥њ починаЇ такими словами:
У оли ¤ була д≥вчинкою...Ф ¬они нос¤ть у соб≥ пост≥йну ностальг≥ю за цими роками, коли в≥дчували на своњй голов≥ добру й велику руку батька, насолоджуючись радощами незалежност≥. «ахищен≥ й виправдан≥ дорослими, вони були автономними ≥ндив≥дами, перед котрими в≥дкривалос¤ в≥льне майбутнЇ. “им часом нин≥ вони недостатньо захищен≥ шлюбом ≥ коханн¤м ≥ стали служниц¤ми або об'Їктами, заточеними в сьогоденн≥, ∆≥нки панували над св≥том, день при дн≥ п≥дкор¤ючи його: ≥ ось тепер вони в≥дд≥лен≥ од св≥ту, приречен≥ на ≥манентн≥сть ≥ вторинн≥сть. ¬они почуваютьс¤ занедбаними. јле найб≥льше вони страждають в≥д того, що в б≥льшост≥ випадк≥в змушен≥ залишатис¤ т≥льки дружиною, мат≥р'ю, домогосподаркою, ж≥нкою серед м≥льйон≥в ≥нших таких ¤к вона.
...
т.2, с.284
’’’
