ПРО СТАРОВИНУ НАШУ

Давно це було.

Прийшли в наші краї холоди люті, з зимовими снігами й морозами.

Стали тоді наші пращури-прадіди жити в печерах, вимитих водами, що стікали від дощів та снігів з високих берегів Дніпра. Навчилися вони вогонь добувати й зберігати. Гриби й ягоди в лісах та на луках збирали, рибу в річці ловили.

Наші прадіди викопували глибокі ями й заганяли туди мамутів та інших великих звірів, вони вміли робити з каменю-кременю ножі й кам`яні сокири, кам`яними голками вони шили собі одяг зі шкіри звірів.

Скільки часу минуло — не знаю, навчилися наші люди хати будувати й посуд з глини випалювати. Винайшли колесо і плуга, приручили биків та коней. Жито і просо сіяли, худобу годували, рибу ловили, дітей своїх ростили-доглядали.

Давно це було.

Навчилися наші прадіди мідь-залізо добувати, міцні мечі та шаблі гострі кувати. І були між них три брати: одному ім`я Кий, а другому — Щек, а третьому Хорив,а сестру їх звали — Либідь. Збудували наші прадіди на Дніпрі велике славне місто і назвали його стольним городом Києвом.

І княжили в стольному Києві нашому Великі Князі Руси-України. Карбували золоту та срібну монету, дочок своїх за королів та принців заміж віддавали, й знали їх інші народи по всій Землі від краю й до краю. Були нашими славними вождями вірний воїн Князь Святослав, вчений Князь Ярослав Мудрий, великий захисник землі нашої від татаро-монгольської навали Князь Данило Ґалицький.

Минувщину і віру нашу на скрижалях “Книги Велесової” записав народ наш і Русь-Україну — Матір нашу в віках прославив.

Давно це було.

Як діди й батьки наші робили, так і ми будемо. Слухай старих людей, то чужого розуму наберешся й свого не загубиш.